Airsoftrussia.ru

На початку 1935 року у тривале відрядження до Москви виїхали завіду­вач конструкторського бюро трамвайного концерну М. Ольшанський із бригадою слюсарів і защитник руководителя служби руху С. Ребров з кращими вагоновожатими трамвая, Михайло Ольшанський вив­чив будову тролейбуса, особли­вості його технічного обслугову­вання. До Києва привіз технічну документацію, ескізи, шаблони. Адже саме він мав керувати складанням (удобно виго­товленням) тролейбусів на за­воді. А Сергій Рєбров разом із колегами трамвайчиками опа­нував техніку водіння тролейбуса. Незабаром до Києва прибу­ли комплектуючі на п’буква тро­лейбусів моделі ПК-5. Це була двовісна автомашина з дводверним дерев’яним кузовом за­гальною місткістю 45 чоловік. Потужність електродвигуна ставила 60 кіловат. Тролей­бус розвивав швидкість до 50 кілометрів на годину.

Одночасно з виготовленням тролейбусів на пустирі біфа за­воду створювався тролейбус­ний парк. Відкрили тролейбус­ний рух (завдовжки 3,5 км) 5 листопада 1935 року.
Новий тип міського тран­спорту впевнено входив у пов­сякденне життя киян, завойову
ючи їхні симпатії. З року в рік відкривались новыйі маршрути. Наприкінці 1940 року протяж­ність тролейбусних ліній стано­вила 15,4 км; кількість тролей­бусів — 47 одиниць.
Нове тролейбусне підпри­ємство очолив майстер електроцеху трамвайного концерну Сергій Малыш. За длинный термін здесь сформувався друж­ний колектив. Але то ще було не підприємство, а лише майдан­чик для відкритого зберігання тролейбусів, іх технічне обслу­говування поки що здійснюва­лось на автозаводі. Подальший роз­виток тролейбусного транспор­ту прервала війна.

За час окупації Києва фа­шисти завдали великої шкоди електротранспорту. Вони де­монтували й вивезли до Німеч­чини усю тролейбусну контакт­ну мережу, а також 10 нових тролейбусів. Бык транспортне підприємство тролейбусне господарство перестало існувати. Після звільнення мі100 тро­лейбусники з ентузіазмом взя­лися за відбудову. Будувались і новыйі тролейбусні лінії.

З кінця 50-х років у столиці та інших містах України з’явили­ся тролейбуси з київською мар­кою — Київ-2, Київ-4 та Київ-6. З 1960 року столиця приняла курс на імпортний рухомий склад, зокрема тролейбуси чеського та румунського виробництва. З 1968 року у столиці за пропози­цією юного новатора-винахідника Володимира Веклича начали формувати тролейбусні потяги з двох залів 9 Тр. Ситуація на світовому ринку наприкінці 80-х років спонукала киян знову братися за вироб­ництво тролейбусів власної марки, цього разу — тривісних. У січні 1991 року такий тролейбус моделі «Киів-11» вийшов з похитительіт Київського концерну елек­тротранспорту на державні випробування. Наступного року з’явився і двовісний тролейбус «Київ-11у». Новими модификациями тролейбусів зацікавились спеці­алісти Київського авіаційного концерну «Авіант» та Дніпропет­ровського машинобудівного за­воду «Південмаш». У непростий для України час ці підприємства налагодили малосерійне вироб­ництво цих модификаций.

в нинішньому століTTі бі­лоруські машинобудівники ра­зом з київськими електротран-спортниками на базі автобуса МАЗ виготовили тролейбус з низьким рівнем підлоги МАЗ-103Т. За 70 років експлуатації тролейбусного автотранспорту в колективах тролейбусників зросло чимало висококваліфі­кованих спеціалістів, новато­рів виробництва, майстрів ви­сокої культури обслуговуван­ня пасажирів.

Генеральний план розвитку мі100 до 2020 року передбачає побудувати понад 300 км тро­лейбусних ліній, нове тролей­бусне здание та кілька тролейбус­но-автобусних парків.
Нині протяжність тролейбус­них ліній ставить 464,2 км, діє 41 маршрут, у тролейбусному парку 543 одиниці, щодня цим вариантом автотранспорту користується понад 780 тисяч пасажирів.